Історія · Подорожі

Бартуха: річки, сміття і загублений маєток

Заварюйте чашку чаю, діставайте свої улюблені солодощі — ми вирушаємо в останню віртуальну подорож 2018 року.

Надворі був суботній день 6 жовтня. У моєму рюкзаку лежали два снікерси, печиво, пляшка з водою, старий надійний фотоапарат і кілька різних карт місцевості — я їхав шукати загублений панський баронський маєток на сході Романівського району.  Давайте проїдемося зі мною ще раз і оглянемо все по черзі.

Маршрут виглядав доволі невигадливо: спочатку найкоротшим шляхом з Романова до Гвіздярні, потім польовими дорогами понад річкою до Бартухи, розвідати там все, а вже звідти гайнути до млина у Карвинівці і — додому.
Знімок екрана  о 22.07.30.png

Поїхали 🙂

blossom

 

Погода того дня була настільки ідеальною, що дика айва біля Садок зацвіла вдруге за рік.

 

 

 

До Гвіздярні чудово їхалося майже без затримок. Перша зупинка і фото села на фоні повноводної Лісної.

У самому селі пірнаю у відгалуження дороги, що веде до річки та мостика між Гвіздярнею та Іванівщиною. Нам туди, донизу.
DSC_1106

На луках понад Лісною буяли осінні фарби, на відміну від життя в селі. Гвіздярня взагалі у топі рейтингу сіл району, які скоро можуть зникнути 😦

Ось і місток. Подейкують, що він витримує навіть легкові авто. Перевірити легенду не вдалося, бо я на коні.
DSC_1127-Pano

Відразу за містком починається село Іванівщина — ще один кандидат на забуття, навіть при всій його миловидності і зручності розташування.

DSC_1134DSC_1136-PanoDSC_1141

Село проводжає такою собі патріотичною палітрою кольорів.
DSC_1145

Далі — дорога крізь луки, знову понад річкою, з великими і маленькими містками та бродами через Лісну.
DSC_1149

Якихось півгодини часу, проїжджаю Лісну Рудню і я вже на піщаних пагорбах, з яких відкривається широка панорама на Бартуху та головне місце мого призначення. DSC_1152

Воно сховане серед отих велетенських дерев, і це — залишки маєтку барона Миколи Фіркса (Николая Фиркса).
Ще один погляд із берега річки:
DSC_1154

Історія бере початок 1817 року, коли десь у Курляндській губернії Російської імперії (сучасна територія Латвії) у сім’ї дворян народжується син. Його повне ім’я — Олександр Олександрович Фіркс (Александр Александрович Фиркс). У віці 19 років цей юнак стає випускником школи гвардійських підпрапорщиків, отримує звання прапорщика і стає на службу Волинського лейб-гвардії полку у Варшаві.

LG Volynsky polk.jpg
Полковий нагрудний знак Волинського лейб-гвардії полку

У 1840 році Олександра Фіркса бере участь у війні, яку в той час розпочала Російська імперія проти народів Кавказу. Вже через рік він повертається у Волинський полк, де служить до зарахування у війська запасу в 1855 році.

За три роки до виходу в запас у житті Олександра стається важлива подія: 11 березня 1852 року у нього народжується син Микола (Николай).

 

Микола йде стопами батька, пов’язуючи своє життя із військовою службою.
1870 рік — він закінчує найпрестижніший військовий навчальний заклад Російської імперії — Пажеський корпус. 1881 рік – закінчує навчання у Академії Генштабу. Обидва заклади знаходились у Санкт-Петербурзі. Далі його кар’єра розвивається напрочуд успішно і мало стосується нас, проте є кілька моментів, які безпосередньо пов’язані з Романівщиною.

Момент перший. Хтось із згаданих осіб отримав Бартуху у володіння, скоріш за все за видатні заслуги, так як обоє мали відношення до територій Волинської і Київської тодішніх губерній. Село було засноване у 1840 році згідно документів, власником міг стати як Олександр, так і Микола.

Момент другий. У Миколи Фіркса був син, який помер орієнтовно у 1881-1884 роках і на його могилі у Бартусі (!) було збудовано каплицю.

Таким чином, у селі я хотів оглянути те, що лишилося від маєтку і знайти  каплицю, де б вона не була.

І мені це вдалося.
З розташуванням маєтку проблем не було, адже є чіткі карти і допомога місцевих жителів.

Зображення з супутників гарно співпадають із позначками на карті — темний острівець дерев зліва і є тим маєтком.

Якщо заїжджати з північної сторони села вулицею, то там нас зустрічає молода липова алея.DSC_1166

Зліва від неї, за купами дерев’яччя, ховається будинок маєтку Фіркса. Ну, принаймні розташування дому один-в-один співпадає зі старою картою і селяни підтвердили, що то був панський дім.
Ось він:

DSC_1167
Фото зі стежки, що веде до вулиці

Безумно скромно, навіть як на відносно бідну шляхту 19 століття.

DSC_1169
Фото у профіль

Згідно доступних даних цьому будинку вже не менше сотні років. Після 1919 року маєток було віджато пролетаріатом і згодом організовано тут школу, яка пропрацювала фактично до цього століття.

DSC_1172

Далі трохи деталей. Вони виглядають дуже просто, але підкуповують своєю автентичністю.

 

Прибудинкова територія зараз — суцільний смітник. Маєток не несе жодної естетичної цінності, небагаточисельним місцевим на нього просто плювати, тому територія обростає шаленими об’ємами пластику, ганчір’я, обрізків дерева…

Біля входу – сміття.
DSC_1197-Pano

У руїнах кам’яного (!) льоху – сміття.
DSC_1212

Ба, навіть на місці каплиці Фіркса теж смітник!
Так, я опитав купу народу в селі, щоб знайти це місце. Ніхто точно не міг згадати про каплицю, але більшість впевнено махали в одну сторону і казали, що я маю подивитися “на горбках”. Я обстежив вказаний напрямок і в дальньому закутку маєтку, під старим дубом, віднайшов оце:
DSC_1213

Залишки розкиданих стін, каміння із висіченими написами і кілограми сміття. Логічні роздуми змушують повірити, що це та сама каплиця, де покоїться син Миколи Фіркса.
Так безславно і безповоротно зникає історія цього села.

DSC_1220-HDR
Той самий дуб
DSC_1218
Вид на будівлю маєтку від дуба

Взагалі у Миколи Фіркса було двоє дітей. Про долю ще одного сина нам фактично нічого невідомо, окрім цих двох фото, де він на могилі матері Антоніни Василівни у м. Панчево.

Олександр Фіркс помер у 1889 році.
Микола Фіркс, його син і власник маєтку, ще довго служив, в часи революції був учасником руху “білих”, евакуйований з дружиною у 1919 році в тодішню Югославію. Померли обоє в Сербії: дружина 1926 року у місті Панчево, Микола — 1941 року у місті Чока.

Що ж, останній погляд на маєток з осунутим дахом.
DSC_1174-Pano.jpg

Тепер можна скласти собі просту карту місцевості:
Карта.jpg
Рухаємося далі!
Бартуха для баронів була непоганим місцем для проживання: дві річки — Тетерів і Лісна, ліс із кількох сторін, близкість до дороги на Житомир. У південній частині села є значна кількість глини, з якої можна було робити цеглу собі і на продаж:

Жителі, з якими спілкувався, називають цей куток “Глинки” або “на Глинках”.

Зараз же село має можливість похвалитися лише цегляною “вежею” з прапором та приємним місточком через Тетерів:

Сусідня Карвинівка, куди я перебрався по цьому мосту, має неймовірні види на долину Тетерева.
DSC_1232-Pano

Тут, мабуть, найкраще місце для невеликого привалу.
giphy

На виїзді з Карвинівки надовго завис біля старого млина.

Після нього повернув на захід і понад річковими плавнями та древніми курганами знову проїжджаю Бартуху. Останні погляди на маєток:

DSC_1282-Pano
Хащі довкола маєтку із заходу
DSC_1289
Село і маєток ще далі із заходу

DSC_1293.jpg
На закуску відвідав понищений парк у Лісній Рудні. Про нього спробую написати окрему розповідь, надто вже неординарне місце.

 

 

Потім — церква в Монастирку.
DSC_1294DSC_1319-PanoDSC_1296

 


20181214_120538.jpg

Ось такою вийшла одна із найнасиченіших подорожей цього року.

Далі у нас підбиття підсумків 2018, ВЕЛЕТЕНСЬКА купа задумів на 2019 і взагалі 🙂

 

 

 

 

 

cropped-d0bfd0bed181d182d0b5d180-d0b4d0be

Advertisements

One thought on “Бартуха: річки, сміття і загублений маєток

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s